Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 


То волонтер. То лицар Ордену Доброї Волі. То Людина.
Кожного ранку, прокидаючись, міркує про них.
Про тих, хто там.
Хто впав.
Хто ще тримається і тримає на собі важкий тягар захисту рідної землі.
Чи нагодовані?
Чи взуті?
Чи цілі?
Не думаючи, де взяти - знаходить.
Отримуючи - віддає.
Молить і простить.
Гідне жебрацтво заради спасіння.
Їх.
Тих, хто впав.
І тих, хто ще тримається.
Дім-то захист.
Для тих, кому ніде і нема куди.
Стіл - то переговорна і сповідальня.
У келиху - сльози притулених до душі, зігрітих, нагодованих.
День - то пошук.
Нових помічників, нових шляхів, нових започаткувань.
Заради спасіння.
Вечір - то діти.
Свої.
Бо чужих дітей не буває.
Ніч-то роздум…
Пульсує мозок.
Працює цілодобово.
Де?
Як?
Скільки?
Кому?
В кого?
Серце широке.
Посмішка щира.
Очі зморені.
Втома?
Ні!
Втоми нема.
Є набуття і подяка.
Велика людська шана.
Їй.
Ірині Головко.
Зірці Самозахисту.
Мабуть такою треба народитися.
Житя для допомоги - то покликання.
Рятувати - то хист.
Віддавати - то милість Божа.
За її ініціативою одним з напрямків діяльності Самозахиста стало волонтерство.
Вона зуміла зібрати самозахистян навколо тієї ідеї й донести до кожного важливість місії.
А сама оселилася на якийсь час у військовому шпиталі і допомагала, шукаючи; шукала, допомагаючи.
Нові слова: броніки, берці, каски, підшоломники…
На язиці крутиться, з голови не виходить…
Скільки придбано… скільки передано…
Скільки тон продуктів відвезено самозахистянами на передок.
Про кошти годі й казати…
Та що кошти, ті разані папірці?!..
Хіба в них справа?!
Донеччани, що не бажають жити у ДНРах-ЛНРах - постійні гості Головків.
А куди їм ще йти, як не до них?
Там нагодують, обігріють, вислухають, допоможуть.
Пам'ятаю історію однієї породіллі, що не могла влаштуватися у Дніпрі.
Одненька, з дитинкою, молодесенька…
Сама серед повного бездоріжжя.
Та наперепутті знайшлася Ірина.
І хата є тепер.
І документи.
І їжа.
І одяг малій.
Росте дитинка в спокої.
Гарнюня.
І так постійно.
Зараз нова в нас задача.
На машину воїнам світла кошти шукаємо.
Трохи зібрали вже.
Але то мало.
Ірина поки коштів не знайде - справи не залишить.
Бо така вона.
Бо Волонтер.
Бо лицар Ордену Доброї Волі.
Ми пишаємося тобою, наша зіронько.
Цінуємо тебе за твою широку душу і завзятість.
За мужність і щиру любов до рідної землі.
Будь завжди такою! Зі святом тебе.
Й усіх нас.
Бо ми з тобою.
* * * * * * * * * * * *
Самозахистян і особисто Ірину Головко вітаємо з Днем Волонтера.
Лише на Вас тримається зараз країна наша.
Будьмо!

То волонтер.

То лицар Ордену Доброї Волі.

То Людина.

Кожного ранку, прокидаючись, міркує про них.

Про тих, хто там.

Хто впав.

Хто ще тримається і тримає на собі важкий тягар захисту рідної землі.

Чи нагодовані?

Чи взуті?

Чи цілі?

Не думаючи, де взяти - знаходить.

Отримуючи - віддає.

Молить і простить.

Гідне жебрацтво заради спасіння.

Їх.

Тих, хто впав.

І тих, хто ще тримається.

Дім-то захист.

Для тих, кому ніде і нема куди.

Стіл - то переговорна і сповідальня.

У келиху - сльози притулених до душі, зігрітих, нагодованих.

День - то пошук.

Нових помічників, нових шляхів, нових започаткувань.

Заради спасіння.

Вечір - то діти.

Свої.

Бо чужих дітей не буває.

Ніч-то роздум…

Пульсує мозок.

Працює цілодобово.

Де?

Як?

Скільки?

Кому?

В кого?

Серце широке.

Посмішка щира.

Очі зморені.

Втома?

Ні!

Втоми нема.

Є набуття і подяка.

Велика людська шана.

Їй.

Ірині Головко.

Зірці Самозахисту.

Мабуть такою треба народитися.

Житя для допомоги - то покликання.

Рятувати - то хист.

Віддавати - то милість Божа.

За її ініціативою одним з напрямків діяльності Самозахиста стало волонтерство.

Вона зуміла зібрати самозахистян навколо тієї ідеї й донести до кожного важливість місії.

А сама оселилася на якийсь час у військовому шпиталі і допомагала, шукаючи; шукала, допомагаючи.

Нові слова: броніки, берці, каски, підшоломники…

На язиці крутиться, з голови не виходить…

Скільки придбано… скільки передано…

Скільки тон продуктів відвезено самозахистянами на передок.

Про кошти годі й казати…

Та що кошти, ті разані папірці?!..

Хіба в них справа?!

Донеччани, що не бажають жити у ДНРах-ЛНРах - постійні гості Головків.

А куди їм ще йти, як не до них?

Там нагодують, обігріють, вислухають, допоможуть.

Пам'ятаю історію однієї породіллі, що не могла влаштуватися у Дніпрі.

Одненька, з дитинкою, молодесенька…

Сама серед повного бездоріжжя.

Та наперепутті знайшлася Ірина.

І хата є тепер.

І документи.

І їжа.

І одяг малій.

Росте дитинка в спокої.

Гарнюня.

І так постійно.

Зараз нова в нас задача.

На машину воїнам світла кошти шукаємо.

Трохи зібрали вже.

Але то мало.

Ірина поки коштів не знайде - справи не залишить.

Бо така вона.

Бо Волонтер.

Бо лицар Ордену Доброї Волі.

Ми пишаємося тобою, наша зіронько.

Цінуємо тебе за твою широку душу і завзятість.

За мужність і щиру любов до рідної землі.

Будь завжди такою! Зі святом тебе.

Й усіх нас.

Бо ми з тобою.

* * * * * * * * * * * *

Самозахистян і особисто Ірину Головко вітаємо з Днем Волонтера.

Лише на Вас тримається зараз країна наша.

Будьмо!

Обновлено (16.05.2016 17:48)